Кохання – це ліки, від яких треба вміти відмовитися...

Але відмовитися надзвичайно важко. Навіть молодому самітнику, що живе в густих корейських лісах. Відмовитися не вийшло і в результаті – трагедія. А ще в результаті – фільм культового корейського режисера Кім Кі Дука „Весна, літо, осінь, зима... і знову весна”(Bom yeoreum gaeul gyeoul geurigo bom). Саме трагічність кохання і дуже багато життєвої філософії буддизму стали центральною темою картини. А все це на фоні кадрів надзвичайної краси робить фільм дійсно світовим шедевром.

„Весна, літо, осінь, зима... і знову весна” є найдобрішим і найпоетичнішим фільмом Кім Кі Дука. Серед всіх 9-ти картин, що режисер зняв на цей момент, дана стрічка займає особливе місце. Хоча і не скажеш, що тут все добре до ідеальності, але й немає стільки зла і жорстокості, як в інших фільмах. Глибоке, інтелектуальне і дуже філософське кіно. І зовсім нетипове для такого режисера-бунтаря.

Безумовно різні актори, що грали спочатку хлопчика, а потім чоловіка протягом майже всього його життя, створили один цілісний образ. Дуже важко визначити характер такого образу. Позитивним його назвати важко, бо робить він вчинки не зовсім добрі. Також і не скажеш, що образ суто негативний – він може виявляти любов, людяність і співчуття. Тобто, виходить такий собі цілісний образ сучасного людства, зі всіма його добрими і поганими рисами. Та все ж чомусь найбільше запам’ятався старий монах, що виховував хлопчика.

Дуже харизматичний образ, мудрий і розсудливий він ніби втілює в собі Всесвітній Розум. До речі, розкрию маленький секретик – Кім Кі Дук також знявся у цьому фільмі...

Ще одним дуже характерним героєм цього фільму можна з впевненістю назвати Природу. Її життя надзвичайно яскраве і протікає паралельно з життям головних героїв. Та на відміну від людей природа вічна... але мінлива, як людська доля. Її змінами в стрічці можна окремо візуально насолоджуватися, навіть особливо не заглиблюючись у сюжет. Така собі візуальна медитація.

Ще цікавою є структура фільму „Весна, літо, осінь, зима... і знову весна”. Картина начебто зібрана з невеликих короткометражок, що мало чим пов’язані між собою. Об’єднують їх хіба що герої та майже невидима сюжетна лінія, що проходить крізь весь фільм. Кожен сюжет є маленькою історією, своєрідною притчею із своїми ж висновками. Повчальна річ, але не нав’язлива. Ніхто не говорить „так слід робити, а отак не слід” – все це ти розумієш сам і сам усвідомлюєш, що з цього може бути.

Щодо цієї картини не буду згадувати всі фестивальні її нагороди, скажу тільки, що їх багато. Фільм відзнято тільки минулого року, а вже список нагород солідний. Але все ж не варто орієнтуватися тільки на такі списки при перегляді стрічки: думки суб’єктивні – критикам сподобалось, а звичайному пересічному українцю чи американцю фільм може здатися нудним. Тому не варто чекати динамічного сюжету та великих спецефектів. Кім Кі Дук показує нам найкращий спецефект – природу, якою її ще не бачили.